Прагнення знайти себе в юності та побудувати кар'єру в молодості цілком виправдано. Адже на це потрібні час та сили. Але трапляються у цьому плані й винятки. Та ще такі вдалі, що залишаються в історії. 
1860 року в одному з маленьких містечок штату Нью-Йорк народилася дівчинка. Тяга до малювання у Анни Мері Робертсон виявилася з ранніх років. Але реалізовувати її можливості не було. Через крайню потребу дівчинка змушена була піти працювати прислугою до заможних сусідів, щойно їй виповнилося 11 років. Ганна навчилася грамоті у сільській школі. На читанні та листі освіта завершилася. 
У 27 років вона вийшла заміж за простого робітника Томаса Мозеса. Тяжкою працею пара змогла заробити на ферму. Дні проходили у постійній праці – обробка землі, догляд за тваринами, виховання дітей (з 10 вижило 5). 1927 року Томас помер. І Анна Мозес відійшла від діл. Вік жінки наближався до 70, а важка фізична праця наклала свій відбиток на можливості.
Жінка захопилася рукоділлям, щоб не сидіти без діла, багато в'язала та вишивала. Але в результаті втратила і останню віддушину через артрит. Коли пальці, що не гнуться, вже не могли тримати голку і спиці, вона вирішила замінити інструмент на пензель – згадала про дитяче захоплення. 
Прості пасторальні замальовки, що виходили з-під кисті Анни, були близькі та зрозумілі її оточенню. Невигадливий краєвид, затишний будиночок, засніжені гори. Свої роботи художниця дарувала рідним та сусідам, яким була близька та зрозуміла її творчість.
Деякі картини вдалося навіть продати на ярмарку, куди жінка возила свої соління. В результаті права рука повністю відмовилася служити своїй господині. Але Ганна не здалася і взяла пензель у ліву.
Одну з картин Мозес випадково побачив у аптеці містечка Хузік-Фоллс колекціонер Луї Дж. Калдор. Він дізнався адресу автора, з'їздив до Анни та придбав кілька полотен. Заодно пообіцявши зробити її відомою.
Обіцянку Калдор дотримав. Публіка нью-йоркської галереї оцінила наївні та зворушливі картини з величезною кількістю деталей, у світ яких хочеться зануритися та залишитися.
У 1941 році літня жінка отримала премію штату, а ще через кілька років вже державну, з рук президента Трумена. Понівечила з виставками майже всю країну. І навіть потрапила на обкладинку Time, коли їй було за 90 років.
За своє довге творче життя художниця, яку шанувальники ласкаво прозвали бабуся Мозес, створила близько двох тисяч робіт. Напрям примітивізму ідеально їй підійшов через відсутність вузьких рамок.
І Мозес спромоглася виконати свою дитячу мрію вже в похилому віці, залишивши нащадкам зворушливі картини, в яких є щось від клаптевого шиття, Пітера Брейгеля та дитячих спогадів.
Пішла з життя бабуся Мозес у 1961 році у віці 101 року.
