Вірменський монастир Сурб Хач (1358 р.) Крим (83 фото)

Заснування монастиря та влаштування в ньому Єпархіального престолу Вірменської Апостольської Церкви належить до середини XIV століття. Дослідники пов'язують цю подію з масовою міграцією вірменського населення з корінної Вірменії до Криму та релігійною політикою генуезців, спрямованою на окатоличування підданих Генуезькій Газарії, з яких вірмени становили значну частину. За зауваженням академіка В. А. Мікаеляна, «вірмени на знак пасивної боротьби йшли з Кафи до своїх співвітчизників до інших частин Криму. Ймовірно, це викликало необхідність заснування в той період монастиря Сурб Хач».

Турецьке вторгнення 1475 року не перервало духовної та культурно-просвітницької діяльності обителі. У XVII—XVIII століттях обитель неодноразово перебудовується, що найповніше відбито у будівельних написах, що збереглися стінах будинків монастиря. Обитель стає одним із основних центрів паломництва Вірменської Церкви у Криму та у Північному Причорномор'ї. У середині XVIII століття межі єпархії, з центром у монастирі, сягають Молдови і Балканського півострова. Про монастир у своїй роботі згадує автор XVIII століття Йоганн Тунманн, що знаходився в регіоні. У 1778 духовенство залишає монастир і на чолі пастви переселяється з Криму на Нижній Дон - в Нахічевань-на-Дону.
Наприкінці XVIII століття зусиллями духовенства Вірменської Церкви відроджується монастир. Хоча єпархіальний престол у монастирі Сурб-Хач відновлено не було, обитель традиційно зберігає значення найбільшого духовного центру кримських вірмен. Аж до початку XX століття у монастирі неодноразово проводяться відновлювальні роботи. До революції 1917 року монастир володів великими наділами землі на гірських і степових частинах півострова, загалом понад 4000 десятин.

В 1925 постановою Радянської влади монастир Сурб-Хач, як духовна установа, ліквідується. Після закриття монастиря будівлі обителі було передано у відання Крим Охріса та на його території аж до Великої Вітчизняної війни, розташовувався піонерський табір та санаторій для хворих на туберкульоз. У воєнні роки будівлі монастиря серйозно постраждали від бойових дій та пограбування. У післявоєнний період будівлі монастиря були занедбані і, незважаючи на проведення деяких відновлювальних робіт, активно руйнувалися. Наприкінці 80-х — 90-х років XX століття в обителі проводилися реставраційні роботи. 1994 року в храмі Сурб Ншан було відновлено богослужіння. У 2002 році постановою РМ АРК монастир повернуто Вірменській Апостольській Церкві. Перші нерегулярні Богослужіння почали проводитись з 1993 року. В даний час (з 25 грудня 2009 року) до служіння в монастирі приступив вікарій Криму ієромонах отець Хайрік. Загалом у монастирі, крім священика, служать 2 ієродиякони та кілька послушників. Відкритий цілий рік для безкоштовного відвідування та паломництва.