Чому на Камчатці живуть найтовариськіші у світі ведмеді (14 фото)

А ви знали, чому ніколи не можна годувати диких ведмедів? Якось спробувавши людську їжу, вони стають одержимі нею.





Ігор Шпилянок - один із найвідоміших у світі фотографів дикої природи. Майже все своє життя він провів у лісі. Ще у 1980-х, коли йому не було й 30, він став засновником заповідника «Брянський ліс». Тоді ж він захопився фотографуванням тварин. Нещодавно він поділився історіями про лисиць, а тепер порадує шанувальників ведмедів.

Темна душа лісу



На перший погляд здається, що ведмеді менш емоційні за інших тварин. Це не манули з їхнім незадоволеним поглядом і не хитруючі лисиці, що шукають, щоб таке собі ще стягнути в людини. «Ведмідь – це темна душа лісу, – цитує Ігор Шпилянок радянського письменника Миколу Сладкова. - У них не розвинені м'язи обличчя, і вони не можуть посміхатися, як собаки. Коли ти підходиш до ведмедя, то дивишся йому не в обличчя, а на вуха і на його позу. Вони можуть бути різними, наприклад, поза покірності з'являється, коли підходить домінант, і всі, хто менше, сідають у цю позу. У собаки буває схожа поведінка, коли господар на неї накричить».

У ведмедів загалом жорстка ієрархія, де дуже багато визначається розмірами, каже фотограф. «Людина не завжди може вразити її розміром. Але може й обдурити».



«Коли я працюю з ведмедями, то під простору куртку вдягаю рятувальний жилет. Іноді кладу в порожній рюкзак згорнуту туристичну пінку. Усі ведмеді в окрузі розбігаються, думаючи, що це такий м'язовий горб. Їм навіть на думку не спадає перевірити, справжній він чи ні».



«Ще багато що означає впевненість у собі. Іде на тебе і дивиться - поступишся чи ні. У реальному житті дрібніший звір поступається великому, але можна брати нахабством, особливо виявити якісь несподівані прийоми. Наприклад, різко розкрити куртку, тобто на очах у ведмедя різко збільшитися в розмірах. Це їх завжди дивує – буває, навіть трапляється ведмежа хвороба», – каже Ігор.

Навіщо ведмедеві камера?



Одного разу ведмідь потяг у людей камеру в озеро, чим дуже їх засмутив. І після цього їм спала на думку ідея дати ведмедям можливість знімати самим, раз їм так подобається техніка. «Ми звернулися до компанії GoPro, і вони надіслали нам 10 екшен-камер з ціпками для селфі, – розповідає фотограф. - Ведмеді стали їх брати, носити із собою, знімаючи себе та інших». Назад удалося повернути не всі.

«Виявилося, знімати вони можуть, але обрій не вміють вирівнювати. Все або вгору ногами, або боком. А так вони чудові оператори відео знімали такі кадри, які ніяк не зробити людині».

Блондинки серед ведмедів



Бурий ведмідь тільки називається бурим, а в нього колір може бути від світло-солом'яного до темно-коричневого. Іноді думаєш, що ведмідь світлий, а він просто вигорів на сонці.



«Виходять ведмеді на квітневе сонце на Камчатці – там усюди сніг, і вони ходять цим снігом, а очі сльозяться від сонячного опіку, весь час мружаться. Людина сонячні окуляри одягне, а у ведмедів немає такої можливості. І очі псуються, і шерсть вигоряє. А потім линяють і стають знову темними. А ви так походите! У мене самого за літо п'ять сорочок вигоріло».

Найщасливіші ведмеді



Чому Камчатка така приваблива для ведмежих фотографів? Тут великі заповідники, де їх ніхто не ганяє, ні браконьєри, ні мисливці. А ще є цілий рік доступ до їжі – буває, що вони навіть не впадають у зимову сплячку.



«На Камчатці живуть найщасливіші у світі ведмеді! – розповідає Ігор Шпилянок. - Корми рясні, є і горіхи, і ягоди, і лосось. Ведмеді не витрачають багато часу на свої базові потреби, у них залишається час спілкування. Найсоціальніші і найграйливіші ведмеді тут - навіть дорослі».



«У світі найвища щільність ведмедів – це Південно-Камчатський заказник, у центрі якого Курильське озеро. Там їх десь дві тисячі на відносно невеликій площі. Але там інший феномен - багато хто з цих ведмедів навчився жити поруч із людьми, і вони їх зовсім не бояться, як в інших місцях. Тому за ними зручно там спостерігати». Але й їм за людьми теж.

Будь ласка, не годуйте ведмедів!



У заповіднику інших способів пересування пішки, крім ведмежих стежок, немає. І найбезпечніше для людей – ходити гуртами та голосно розмовляти, співати пісні. «Якщо ведмідь підходить, треба стати всім разом, взятися за руки, шуміти, щоб він розумів, що це один великий організм».



Головне, щоб ведмідь не зрозумів, що людина має їжу, тому що спробувавши її, вона шукатиме подібне надалі. У Кроноцькому заповіднику на Камчатці навіть крихти, які залишаються після обіду туристів, потрібно спалити або викинути у воду. Вся їжа повинна зберігатися на відстані від табору. «Людська калорійна їжа для них нестерпно приваблива. У них може зір і не дуже, але відмінний нюх. Відчувають їжу, яка навіть у консервній банці».



«Зараз багато хто злочинно годує ведмедів з машини. Людина почувається у безпеці в машині, а ведмідь у пошуках їжі потім кидається і на пішу групу. І доля таких ведмедів завжди погана – їх відстрілюють. Тому якщо комусь на думку спала думка погодувати ведмедя, він повинен розуміти, що він його вбиває».