Dutch Automotive History (part 53) Riley, Reliant, Reo, Rosengart (96 фото)

Riley (Ковентрі, Великобританія, 1898-1969)

Щоб забезпечити чотирьом синам благополучне існування Вільям Райлі (William Riley) у 1890 році залишив текстильне виробництво та купив велосипедну фірму "Боннік" (Bonnick). У 1896 році її перейменували на "Райлі Сайкл Компані Лімітед" (Riley Cycle Company Limited). Там молодий Персі Райлі побудував перший автомобіль з одноциліндровим двигуном, з примусовим приводом впускного клапана. Всі деталі двигуна були виготовлені вручну, включаючи нарізку зубців шестерень трансмісії. Машина вийшла досить працездатною, але так і не була запущена у виробництво.

У 1900 році на світ з'явився легкий триколісний моторний візок "Ройял Райлі" (Royal Riley) з двигуном "Де Діон-Бутон" (De Dion-Buton), двома передніми керованими колесами і заднім провідним колесом. У 1904 році була побудована друга машина, мотор для якої спроектував Персі Райлі, а зібрала його фірма "Райлі Енджін Компані" (Riley Engine Company), заснована рештою синів Вільяма Райлі. Цей автомобіль випускався до 1907 року. Ще в 1905 році на базі "трьохколіс" Персі Райлі розробив 4-колісну модель, використавши той же двигун і нову коробку передач. На всі автомобілі "Райлі" встановлювали легкі колеса зі спицями та центральною гайкою для кріплення. Колеса незабаром стали вигідною продукцією. Їх купували багато автомобілебудівних фірм.

У 1907 році "Райлі" випустила 5-місний автомобіль "12/18НР" з переднім розташуванням двигуна V2 робочим об'ємом 2035 см3. У 1909 році з'явилася модель "1ОНР" з двигуном V2 1390 см3, спроектованим Стенлі Райлі. У 1911 році "Райлі Сайкл Компані" припинила випуск велосипедів і була перейменована на "Райлі Лімітед, Ковентрі" (Riley Limited, Coventry). Оскільки Вільям Райлі вважав за краще випускати тільки автомобільні колеса, його сини в 1912 заснували нове підприємство "Райлі Мотор Манюфекчурінг Компані" (Riley Motor Manufacturing Company) no виробництва автомобілів.

Першою стала модель "17НР" із 4-циліндровим двигуном робочим об'ємом 2932 см3, показана на лондонському автосалоні 1913 року. Тоді ж брати Віктор та Стенлі відкрили ще одну фірму "Неро Енджін Компані" (Nero Engine Company), на якій виготовлялася модель "10НР" з мотором робочим об'ємом 1096 см3. Однак її виробництво довелося перервати із початком першої світової війни. Усі підприємства сімейства Райлі перейшли випуск боєприпасів. 1914-го в їхніх руках опинився завод у Фоулсхіллі, поблизу Ковентрі. Саме він після закінчення війни став базою для реорганізації групи "Райлі", а з 1919 року - її головним виробничим центром. Того ж року "Райлі Лімітед" припинила випуск коліс та об'єдналася з "Неро Компані". Одночасно фірма "Райлі Мотор Манюфекчурінг" завершила випуск шасі та сконцентрувала зусилля на виготовленні кузовів, отримавши назву "Мідленд Мотор Воді Компані" (Midland Motor Body Company). Ну а "Райлі Енджін Компані" розпочала складання моделей "Райлі-17/3ОНР" на старих виробничих площах.

У 1919 році "Райлі Лімітед" випустила модель "10,8 НР", обладнану 35-сильним двигуном робочим об'ємом 1498 см3 із бічними клапанами. У 1923 році з'явився її спортивний варіант "Редуінг" (Redwing). Спочатку Персі Райлі вирішив присвятити себе будівництву стаціонарних і суднових двигунів, тому фірма "Райлі Енджін" з'явилася в автомобільному секторі лише в 1926 році, представивши цілком вдалу машину "9НР", або "Наїн" (Nine), з двигуном робочим об'ємом 1087 см3, що мав верхній розподільний вал та напівсферичні камери згоряння. Компанія "Райлі Лімітед" переробила мотор свого "10.8НР", використавши головку блоку циліндрів системи "Рікардо" (Ricardo) також із напівсферичними камерами згоряння. Нова машина стала називатися "11/40НР", але в 1928 її виробництво було припинено. Тим часом "Райлі Енджін Компані" представила три нові варіанти моделі "Наїн": седан "Кестрел" (Kestrel), спортивний "Бруклендс" (Brooklands) та "Монако" (Monaco) - один з перших автомобілів з багажником, доступ до якого відкривався із салону. 1929 року під позначенням "14,6НР" з'явився варіант моделі "Наїн" з 6-циліндровим двигуном робочим об'ємом 1633 см3.

Щоб спростити складну взаємодію між родинними фірмами, в 1931 році "Райлі Лімітед" взяла на себе загальне керівництво компаніями "Райлі Енджін" та "Мідленд". У 30-ті роки програма "Райлі" поповнилася численними варіантами моделей, що вже існували, з 4- і 6-циліндровими двигунами. Найвідомішими серед них стали седан "Фелкон" (Falcon) з аеродинамічним кузовом та численні спортивні автомобілі: "Геймкок" (Gamecock), "Імп" (Imp), "Спрайт" (Sprite), "Лінкс" (Lynx). Чільне місце займав престижний двомісний родстер "МРН", що випускався в 1934-1935 роках невеликими партіями. У 1935-му "Райлі" виготовила кілька зразків потужнішого та просторішого автомобіля "8/90" з 2,2-літровим мотором V8.

У 1930-х років фірму почали переслідувати серйозні фінансові труднощі. У 1938 він став власністю концерну Наффілд. У програмі залишилися лише три седани з 4-циліндровими двигунами робочим об'ємом 1496 та 2443 см3. Під позначенням "RM" вони випускалися і після Другої світової війни (аж до 1953 року). У 1948 році машини отримали незалежну підвіску передніх коліс та оновлені кузови. У 1952 році "Райлі" увійшла до складу нового британського концерну "Брітіш Мотор Корпорейшн" (British Motor Corporation).
Висока якість 1,5- та 2,5-літрових двигунів "Райлі", розроблених ще в 1926 році, дозволило встановлювати їх у 1953 році на нові седани та спортивні машини серій "RME" та "Патфайндер" (Pathfinder). Лише 1957-го їм на зміну прийшов новий 6-циліндровий силовий агрегат робочим об'ємом 2639 см3 від автомобіля "Остін" (Austin). У тому ж році з'явився останній оригінальний "Райлі-1,5L" – легкий седан з 1,5-літровим двигуном. Потім розпочалася уніфікація продукції "Райлі" з машинами інших фірм, що входять до концерну.

RELIANT (Темуорт, Великобританія, 1935-)

Коли в 1935 році невелика фірма "Ралей" (Raleigh) припинила виробництво триколісної легкової машини "Сефіті Севен" (Safety Seven), один із її творців Т. Л. Вільяме (Т. L. Williams) заснував власну компанію "Рілайент". Він знову почав випускати цю просту двомісну модель із одиночним переднім колесом. Такі гранично прості автомобілі коштували дешево, а податками обкладалися як мотоцикли, тому попит на них постійно зростав. З 1939 року "Рілайент" стала оснащувати свої "трьохколіски" двигуном від легкового "Остіна Севен" (Austin Seven). Після війни у Великій Британії збереглися податкові пільги для транспортних засобів масою менше 406 кг. Це дозволило "Рілайент" у 1952 році розпочати випуск нової триколісної машини "Рігел" (Regal) з 4-циліндровим мотором робочим об'ємом 748 см3, здатною перевозити двох або чотирьох осіб. Згодом вона оснащувалась двигунами у 598 та 70 см3 та пропонувалася до початку 70-х років. У 1969 році "Рілайент" придбала фірма "Бонд Карз" (Bond Cars), яка також спеціалізувалась на випуску триколісних машин. В результаті на ринку з'явився триколісний "Бонд Баг" (Bond Bug) з сучаснішим клиноподібним кузовом. Останнім масовим триколісним автомобілем у 1973 році став "Робін" (Robin) із кузовом зі склопластику. З 1982 на замовлення любителів цих своєрідних машин "Рілайент" представила мініатюрний "Ріел-то" (Rialto).

Ще з середини 50-х років попит на "триколіски" став різко падати, тому керівництво "Рілайент" прийняло рішення про перехід до звичайних чотириколісних автомобілів. Перший з них з'явився 1961 року. Це був легкий спортивний "Сейбр" (Sabre) із пластмасовим кузовом та 4-циліндровим двигуном від моделі "Форд Консул" (Ford Consul) робочим об'ємом 1703 см3. Перша спроба виявилася невдалою: "Сейбр" був ненадійним та нестійким, особливо на мокрій дорозі. Він відомий лише тим, що його збирали за ліцензією в Ізраїлі. У 1963 році новий "Сейбр Сікс" отримав 6-циліндровий мотор в 2553 см3 від моделі "Форд Зефір" (Zephyr).

Прямими спадкоємцями триколісних машин в 1964 стали чотириколісні мікролітражні автомобілі "Ребел" (Rebel) з мотором робочим об'ємом 598 см3, який в 1967 році збільшили до 362750 см3. 1975 року "Рілайент" випустила чотириколісний "Кіттен" (Kitten) з вантажопасажирським кузовом. 1982 року з'явився мініатюрний універсальний "Фоке" (Fox).

1964 року "Рілайент" сміливо заявила про себе в класі досить престижних спортивних машин. Першим з них став спортивний "Сімітер" (Scimitar), за яким у 1968 році пішов вельми незвичайний "Сімітер-GTE", кузов якого поєднував переваги спортивного купе та вантажопасажирського універсала. У 1984 році з'явився елегантний двомісний спортивний автомобіль "Сімітер SS-1" з кузовом зі склопластику та 1,3-літровим двигуном "Форд Ескорт" (Escort), до якого незабаром додався 1,6-літровий агрегат потужністю 96 к.с. У 1985 році "Рілайент" за угодою з "Фордом" розпочала складання потужного двомісного автомобіля для ралі "Ескорт RS-200".

Справи невеликої незалежної компанії завжди складалися непросто. 1996 року було оголошено про банкрутство "Рілайент". Проте фірма знайшла багатих спонсорів і знову відродилася. Тепер вона випускає лише спортивні кабріолети "Сімітер Сейбр" із двигунами "Ровер" (Rover) робочим об'ємом 1,4-2,0 л.

REO (Лансинг, США, 1904-1936)

Ренсом Елі Олдс (Ransom Eli Olds), засновник та власник фірми "Олдсмобіл" (Oldsmobile), вважається одним із основоположників технології масового виробництва автомобілів. Задоволений своїми досягненнями, 1904 року 40-річний Олдс залишив власну компанію, вирішивши відійти від справ. Але його не дали спокою: кілька американських підприємців вмовили Олдса взяти на себе керівництво новою фірмою, надавши йому 52-відсотковий пакет акцій і право самостійно приймати всі рішення.

Нова компанія, названа RIO за ініціалами Олдса (REO - "Ar-I-Oy"), почала випускати автомобілі з одноциліндровими двигунами в 1904 році.

ями. Першого року на них знайшлося достатньо покупців. Виручені кошти пішли на розробку автомобіля з 2-циліндровим мотором. У 1906 році на ринок надійшла модель із 4-циліндровим силовим агрегатом, але вона не викликала великого інтересу. Невдача не збентежила Олдса, і в 1911 році фірма випустила нову машину під назвою "Фіфе" (Fifth).

У 1920 році виробнича програма включала лише одну модель "Т" з 6-циліндровим двигуном та запаленням від магнето. Задній міст кріпився на двох ресорах, встановлених під ним. До особливостей автомобіля слід віднести дві незалежні гальмівні системи, що приводилися двома різними педалями, та відсутність ручного гальма. У 1927 році цю модель замінив новий "Флайінг Клауд" (Flying Cloud) з двигуном потужністю 85 к.с. Він мав великий успіх і фірма за рік зуміла продати рекордну кількість машин - 29 тисяч штук. У 1931 році з'явилися моделі Флайінг Клауд Ейт і Кастом Ройял Ейт (Custom Royal Eight) з 8-циліндровими моторами. Через два роки, однією з перших у США, РІО випробувала і випустила на ринок 2-ступінчасту напівавтоматичну коробку передач. Водій керував їй за допомогою важеля на панелі приладів, який також включав задній хід. 1936 року з'явилася 4-ступінчаста автоматична коробка передач. На той час РІО опинилася на межі банкрутства і незабаром припинила виробництво легкових автомобілів. Ще 30 років займалася випуском вантажівок.

Ренсом Елі Олдс помер у 1950 році у віці 86 років. Він був не лише видатним автоконструктором, а й винахідником першого в Америці працездатного зернового комбайна.

ROSENGART (Нейї, Франція, 1928-1955)

Люсьєн Розенгар став відомим на початку 20-х років, коли заснував "Товариство з розвитку французької автомобільної промисловості" (SADIF). Воно зіграло велику роль у становленні фірми "Сітроен" (Citroen), врятувало її від фінансового краху, надавши велику позику, яка покрила вартість ще не проданих автомобілів. Завдяки цьому "Сітроен" змогла розробити нові машини та організувати їхнє масове виробництво. Заручившись міцними зв'язками серед великих автомобільних промисловців, Розенгар отримав пост технічного директора фірмі " Пежо " (Peugeot), a наприкінці 20-х заснував власну справу.

Перший легковий "Розен-rap-LR-2" з 4-циліндровим двигуном робочим об'ємом 747 см3 представили на Паризькому автосалоні 1928 року. Це був варіант відомого британського автомобіля Остін Севен (Austin Seven), на який Розенгар купив ліцензію. Машина відрізнялася від оригіналу лише зовнішнім оформленням. Наприклад, облицювання радіатора мало модну у Франції хромовану поперечну накладку. У 1930 році з'явився покращений варіант "LR-4", а потім подовжений "LR-44", що послужив основою для нового автомобіля "LR-62" з компактним 6-циліндровим двигуном "Остін" робочим об'ємом 1097см3.

У 1932 році "Розенгар" придбала права на виробництво передньопривідного автомобіля "Адлер Трумпф" (Adler Trumpf) та налагодила його складання. Перший варіант відрізнявся від німецької лише емблемою. Через рік автомобіль модернізували, він отримав індекс "LR-500" і назву "Супертраксьйон-Г (Supertraction), хоча на вигляд все ще нагадував попередника. У 1934 році на Паризькому автомобільному салоні "Розенгар" представила нову модифікацію з аеродинамічним кузовом, проте до 1936 року покупці могли придбати тільки варіанти з характерними кутастими кузовами. Одночасно на базі "Остіна Севен" продовжувалося виробництво моделі "LR-4N2". LR-539 "Супертраксьйон-М" на шасі "Сітроєна-11BL", зі своєрідним аеродинамічним дводверним кузовом, що з'явився навесні 1939 року.

Незабаром після війни "Розенгар" вирішила випускати передньопривідні автомобілі вищого класу. Покупцям запропонували модель "Супертраюїт" (Supertrahuit) з 8-циліндровим 3,9-літровим двигуном "Меркюрі" (Mercury), але в ті важкі часи дорога машина не мала попиту. Повернувшись до старої конструкції "Остін Севен", "Розенгар" у 1952 році представила дві компактні моделі "Артизан" (Artisane) та "Арієтт" (Ariette) з двигуном робочим об'ємом 747 см3. Через два роки з'явилася модель "Саже" (Sagaie) з 2-циліндровим верхньоклапанним оппозитним мотором "Панар Діна" (Panhard Dyna) 850 см3 з повітряним охолодженням, що дозволяло розвивати максимальну швидкість до 120 км/год. Не в змозі конкурувати з моделями " Рено " (Renault) і " Панар " , 1955 року " Розенгар " припинила своєї діяльності.

К сожалению, к данной новости архивы недоступны для скачивания