Незнайомці, які виглядають як близнюки (14 фото)

Чи знаєте ви, що таке доппельгангер? Це двійник людини. Йдеться не про близнюків і двійнят, а про людей, які можуть жити в різних країнах і бути носіями різних культур. Канадський фотограф Франсуа Брюнель (François Brunelle) довів, що такі збіги існують - і такі доппельгангер теж. Йому знадобилося 12 років, щоб знайти людей, які дуже схожі між собою.





Знайомі канадського фотографа Франсуа Брюнеля наполягали на його схожості зі знаменитим Містером Біном. Але заперечення цього факту привели фотографа до незвичайного фотопроекту: шукати схожих один на одного людей. Через 4 роки в арсеналі фотографа - 140 пар.



Спочатку схожих один на одного людей йому підказували знайомі, потім він спеціально мандрував, вдивляючись у обличчя. А коли проект став відомим, на його сайт надійшло тисячі листів. І хоча там він просив відгукнутися людей, які вже знають своїх двійників, приходили фото від людей «самотніх».

«Вони просили знайти для них двійника. Я гортав ці листи і запам'ятовував кожну особу — на випадок, якщо ще раз десь побачу таке саме», — розповів Франсуа Брюнель.



Переглядаючи ці знімки, можна припустити, що на фотосесіях «двійники» дуже зближуються, і виглядає це дуже мило.



Двійники Брюнеля схожі лише на перший погляд — і це одна з цілей фотографа: не шукати абсолютно ідентичних людей, а бачити в кожному їх особистість. Тому навіть проект він назвав "Я не схожий" ("I'm not look-alike"), а чорно-біле фото допомагає цій меті досягти:

«Глядач не відволікається на колір очей, шкіри чи волосся – а вони у моїх героїв не завжди однакові. Він бачить лише сутність людини. Знаєте, цікаво спостерігати за людьми, коли вони дивляться у вічі самому собі. Деякі з героїв, зустрічаючись у моїй студії, миттєво стають друзями та продовжують спілкуватися», — зазначив фотограф.



«Хтось був знайомий і до мене, наприклад, Марсель Степанов та Людовік Меллард. Вони — виконавчі продюсери на одному з паризьких телеканалів і їх завжди приймали за братів. Але це було смішно, поки дівчина Марселя поцілувала його — і зрозуміла, що це — Людовік».

Були за час проекту й інші цікаві випадки: Франсуа колись знайшов двійника для знайомого метеоролога, а той виявився його колегою-аматором. А ще дві його «близнючки» у різний час ходили на побачення з одним чоловіком.



Вікторія Стусяк брала участь у проекті Брюнеля. Її пара знайшлася в Польщі — в особі художниці Олександри Бартосик:

«Ми з Алексом не були знайомі до майстерні Франсуа, — згадує Вікторія. — І, глянувши один на одного, не зрозуміли: чим ми, власне, схожі? І ніс, і брови у нас різні! Мені, наприклад, здалося, що вона схожа на мою подругу, у якої, як і Алекс, польське коріння. Але напевно, подумала я, всі учасники проекту „Я не схожий“ так само сліпі, як я. Не бачать того, що бачать оточуючі. Взагалі, ідею знімати нас подав Франсуа його друг, знайомий і зі мною, і з Алекс. Так от фотограф, побачивши нас, відразу сказав: "Єдине спільне між вами - ви обидві красиві". Ну все, подумала я, напевно, Франсуа не буде використовувати нас. Але він поставив світло, ми щось одне в одному відчули і характери заграли. Мені сподобалася сама ідея — вона змушує задуматися: ти не один тако, від цього зменшується егоїзм».