Художник Олексій Харламов (137 робіт)

Разрешение картинок от 250x305px до 3305x4000px

Колекція робіт художника Олексія Олексійовича Харламова (1840 – 1925).

Олексій Олексійович Харламов (18 жовтня 1840 року, село Дячівка, Петрівський повіт, Саратовська губернія, Російська імперія - 10 квітня 1925, Париж, Франція) - російський художник, майстер портрета. Народився у багатодітній сім'ї кріпака. У батьків він був сьомою дитиною. Незабаром після народження господарі вирішили продати його батьків іншій поміщиці, залишивши при цьому дітей собі. Маленькому Альоші пощастило — через немовля він не міг бути відлучений від матері і тому був проданий разом з батьками. У 1850 році батьки Олексія разом з ним та ще двома молодшими дітьми отримали свободу. Незабаром родина переїхала до Санкт-Петербурга. У Санкт-Петербурзі Олексій у 12 років починає брати уроки малювання у вільного слухача Академії мистецтв В.Я Афанасьєва. Він дуже намагається у навчанні і в 1854 році вступає до Імператорської Академії мистецтв, де стає учнем професора А. Т. Маркова, представника пізнього класицизму. За успіхи в малюванні та живописі Олексій Олексійович 1857 та 1862 р.р. отримує дві Малі срібні медалі, а 1863 року - дві Великі срібні. 1866 року Харламов отримує Малу золоту медаль за картину «Хрещення киян», а 1868 року — Велику золоту медаль за полотно «Повернення блудного сина до батьківського дому». У 1869 році Харламов серед кращих випускників Академії отримує право на пенсійну поїздку за кордон. Олексій Олексійович багато подорожує Європою: відвідує художні музеї Німеччини, Великобританії, Франції, Іспанії, Італії, Швейцарії, Бельгії, Голландії. Деякий час живе у Парижі. У 1871-1872 роках на замовлення музею Петербурзької Академії мистецтв він робить у палаці Мауріцхейс у Гаазі копію картини Рембрандта "Урок анатомії доктора Тульпа". У 1872 році Харламов вступає в Товариство пересувних художніх виставок. Згодом художник регулярно посилатиме свої картини на щорічні виставки передвижників до Санкт-Петербурга. Наприкінці 1872 року художник повертається до Парижа, де вступає до ательє модного французького художника Леона Бонна. Аристократичні та буржуазні салони Третьої республіки були заповнені портретами та історичними картинами Бонна. Цей модний живописець успішно передавав зовнішню подібність із натурою і навіть зберігав видимість «музейного» мистецтва. Віддаючи данину його механічній майстерності, сучасник назвав Бонна «чудовим, одноманітним та тривіальним художником». Після Бонна Харламов вдало імітував у своїх творах зовнішній вигляд класичного живопису — улюблених ним старих іспанських майстрів, Рембрандта, італійців XVII століття. Саме під впливом Бонна остаточно оформився художній стиль Харламова. В 1874 Харламов відправив на академічну виставку в Санкт-Петербург три свої роботи - «Бідний музикант», «Головка італійки» і «Головка мордовки». За ці картини та за зроблену в Гаазі копію з «Уроку анатомії» Рембрандта він отримав звання академіка. Тоді ж, в 1874 році, Харламов познайомився з Іваном Сергійовичем Тургенєвим, який жив у Парижі. Тургенєв був зачарований талантом молодого російського художника і передрік йому велике майбутнє: «Тут з'явилися два чудові художники - Рєпін і Харламов, - писав він. - Другий особливо далеко піде». Багато в чому завдяки знайомству з Тургенєвим та подружжям Віардо, їх протекції та замовленням Харламов за один рік зробив швидку кар'єру. Виставлені в Салоні 1875 портрети Поліни і Луї Віардо роботи Харламова мали блискучу пресу, організовану Тургенєвим. Саме за порадою російського письменника Еміль Золя, який посилав до петербурзького «Вісника Європи» свої «Паризькі листи», присвятив Харламову захоплений пасаж. У харламівських портретах Золя побачив "дебют великого таланту". Інший рецензент відзначав «потужність, енергію, впевненість ліплення, глибину і жар кольорів».

Наприкінці 1875 після закінчення терміну пенсіонерства Харламов приїхав до Росії, проте вже восени наступного року він назавжди повертається до Франції. Сталося це, на думку відомого журналіста на той час М. М. Брешко-Брешковського тому, що у 1870-ті роки у Росії «від картин як велика публіка, а й самі художники вимагали громадянського служіння, а чи не технічні переваги». І тому Харламов «ризикував залишитися неоціненим». Іншою причиною еміграції Харламова було те, що Олексій Олексійович, як писав І. Є. Рєпін, «страшно любить Париж» і хотів би там залишитися назавжди. Після повернення до Парижа Харламов знімає майстерню в будинку на Пляс Пігаль і перетворює її на модне ательє. Пізніше Харламов купив будинок у Веле. Це місто було улюбленим художником. У дарунок містечку він передав багато своїх робіт. У Велі ж Олексій Олексійович познайомився з юною Фанні Шютц (Фелією Литвин), яка згодом стала знаменитою співачкою. Їхня дружба триватиме аж до смерті художника. З другої половини 1870-х Харламова захоплює передача світлоповітряного середовища. У деяких своїх роботах, зокрема в акварелі «Головка» (1881, наст.час знаходиться в Саратовському музеї імені А. Н. Радищева), він близько підходить до пленера, наповнює зображення світлом, повітрям. У ці роки в Харламова з'явилася тема в салонному дусі, яку можна назвати «Італійці епохи Ренесансу». У новому циклі Харламов звертається не так до манери листа старих майстрів, як до побутових подробиць епохи Відродження. Однак захоплення епохою Ренесансу, як і пленером, було швидкоплинним. Віртуоз раз і назавжди завченого прийому, художник продовжував до кінця своїх днів виробляти нескінченні варіації одноманітно красивих головок італійок та циганок - поза часом і поза художнім розвитком. Єдиним полотном, що стало яскравим винятком, став портрет І. С. Тургенєва, про який сам письменник говорив ще в процесі роботи: «Харламов пише з мене портрет, який вийде чудовий».

Частково причина консервативної відданості Харламова одному художньому стилю пояснюється затребуваністю та високою оцінкою цього стилю у західної публіки останньої чверті ХІХ століття. Художник постійно виставлявся у паризькому Салоні, брав участь у Всесвітніх виставках, отримував нагороди. 1888 року на Міжнародній Виставці в Глазго його картина «Діти з квітами» справила сильне враження на королеву Великобританії Вікторію. Виявляла інтерес до його творчості та частину російської аристократії. Так, картину «Жіноча голівка» було придбано імператрицею Марією Федорівною. У Харламова просто не було потреби та сенсу у змінах, освоєнні нових стилів та напрямків. Однак цей консерватизм, що так довго супроводжував успіх художника, обернувся для нього трагедією на початку століття XX-го, коли художні смаки суспільства значно змінилися. Останні роки життя Олексій Харламов провів у бідності та самоті. Єдиною, хто прикрашав його старість, була Фелія Литвин, яка любила Олексія Олексійовича як свого батька. Помер Олексій Олексійович Харламов навесні 1925 року у Парижі. Похований 13 квітня того ж року на цвинтарі Пер-Лашез. «Маленький Бонна», як називали його парижани, «російсько-іспанський француз», як уїдливо відгукувалася російська критика, Харламов проте цікавився подіями російської культури. Домашній друг І. С. Тургенєва та російського художника А. П. Боголюбова, знайомий композитора С. І. Танєєва, Харламов був одним із творців комітету на користь незаможних російських художників у Парижі. Живопис самого Харламова мала постійний комерційний успіх. Хоча вона і не відображала істинного стану російського мистецтва того, все ж таки сприяла утвердженню престижу російського живопису в Європі. На початку ХХІ століття інтерес до творів художника зріс знову. Так, у 2006 році картина А. А. Харламова «Маленька швачка» була продана на лондонському аукціоні Bonhams за 610 тис. фунтів стерлінгів, а картина «Юні квіткарки» на аукціоні Sotheby's у Нью-Йорку в 2007 році пішла майже за 3 мільйони доларів. Окрім приватних колекцій картини Олексія Харламова є й у музеях. Так у Росії вони представлені в Третьяковській галереї, Державному Російському музеї в Санкт-Петербурзі, Радищевському музеї в Саратові, музеях Астрахані, Владивостока, Краснодара, Рибінська, Іркутська, Хабаровська, Ярославля. Нагороди – Кавалер Ордену Почесного легіону (1900, Франція). Орден Святого Володимира (1902).